Загальні витоки магії та її розвиток. Роль "посередника" в окультизмі
Тотемізм, анімізм, фетишизм та магія були тою зіставною частинкою людського життя як такого, без яких воно просто не уявлялось. Зокрема тотемізм, під яким розуміється наявність тотему, який являється знаком чи відміткою роду, клану, якому належить той чи інший культ. Сам культ не був присвячений лишень тваринам, а і металам та і стихіям природи, з якими проводили алегорію роду, чи чисто суб`єктивного аспекту.
Щодо анімізму, варто зазначити що слово anima — з грецької перекладається як «душа», дух. Тобто віра в духовне начало, що перебуває у всій природі. Анімізм прийнято вважати зародком релігії, як такої. Також свою роль він відіграє у магічній обрядовості та теоретиці.
Фетешизм- релігійне поклоніння матеріальним предметам -фетишам, яким приписуються надприродні властивості. Фетишем міг стати будь-який предмет, який якось вразив уяву людини: камінь незвичної форми, шматок дерева, частини тіла. Пізніше з'явилися виготовлені з каменю, кістки, дерева, металу фігурки. Нерідко фетишем опинявся випадково обраний предмет. І якщо його власнику супроводжувала удача, значить, фетиш має магічну силу. В іншому випадку його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а іноді і карати фетиші. Фетишем також являється амулет-оберіг. Амулетом служить предмет, якому приписуються магічні властивості відвертати від людини нещастя і приносити успіх. Амулет-оберіг мав оберігати свого власника. Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з шанованою гори, шматочок священного дерева або зображення шанованого тварини. Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуюванням на тілі.Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів світу культом предків. Їх зображення стають фетишами, яким поклоняються. Іноді це ідоли — людиноподібні фігурки з дерева, каменю, глини, а іноді предка зображує спеціальний знак.
Магія у древніх людей постає як символічне дійство, що направлене на досягнення певних цілей надприроднім шляхом. Загалом в поганських релігіях, коли посередник, маг, шаман, жрець з`являється зі своєю опосередкованою дією, між богами та людиною, тоді вже стають помітними відблиски магії, котрі в подальшому своєму розвитку набувають широких масштабів. Магія, як одна з форм первісних вірувань з'являється на зорі існування людства. Сприйняття її у відриві від інших первісних вірувань неможливо — всі вони були тісно пов'язані між собою.
Якщо дотримуватися теорії про магічний («симпатичний» по Фрезеру) значенні наскального живопису (як це трактується багатьма істориками релігії, наприклад С. А. Токаревим або М. Еліаде), час появи магії можна віднести до періоду Верхнього палеоліту .
У ранніх формах соціуму магія ще не була відокремлена від інших вірувань, так само як ще не існує спеціальних «посад» мага, шамана або жерця. Кожен член племені, в міру необхідності і свого розуміння займається власною магічною практикою: просить духів або тварина-тотем про допомогу на полюванні, поклоняється предметам, що приносить успіх і. Найважливіше значення мали групові дії, необхідні всьому племені, в першу чергу пов'язані з обрядами переходу (пологи, ініціація, весілля, похорон) і полюванням. Розвиток культури та виділення особливої соціокультурної ролі служителів культу (шаманів, жерців і чаклунів) поступово призводять до перетворення магії із загальнодоступних практик в «елітарну дисципліну» — що, однак, не заважає збереженню величезної кількості простих народних магічних обрядів, доступних будь-якій людині.
Це розділення вельми умовно, і часто різниця між шаманом, чаклуном і знахарем досить умовна. Розвиток жрецтва, в свою чергу, тісно пов'язано з розвитком політеїзму, формуванням культів окремих божеств.
У політеїстичний період, з відходом шаманізму, магічні практики стають одним з основних занять жрецтва. З розвитком у дикаря з`являється все більше бажання пізнавати, він не задоволений своїм положенням, усвідомленням надприродніх сил. Він починає перевіряти, хоче доказів своєї віри. Але попри це, у «суспільстві» дикаря, є людина, якій всі довіряють за її розум та досвід. Відповідно певні навики та досвід цю людину виводять на перший план. Жерці на цьому початковому етапі стараються створити власний «соціальний прошарок», до якого допускаються тільки очищенні, котрі пройшли певний вид випробовувань, котрі в свою чергу дозволяють людині бути ближчою до божества. Сюди зокрема відноситься піст, омивання, різноманітні специфічні ритуальні приготування, побиття, вимучування організму. Не даючи собі звіту про моральну сторону життя, маг, на цій сходинці розвитку дивиться на свої знання як на роботу, просте ремесло, що дає можливість для існування. Наприклад, щоб стати шаманом людина мала бути наділена певними ознаками. Самі ж шамани говорять, що всередині людини має бути певне, особливе покликання, яке відчувається і випливає в життєвій практиці. Це повинен бути особливий психічний тип особистості, закритий, подекуди агресивний, відлюдькуватий,і також людина має бути добре фізично підготовленою та спритною. Спочатку побутував міф, що тільки людина з фізичними вадами може стати «посередником» тобто чаклуном, тому що вона нібито обділена в світі фізичному, а на ментальному та астральному плані у неї дуже високі переваги перед простими смертними. Згодом цей міф був розвіяним.
Маг заклинає божество за допомогою таємничих заклинань, слів які відомі йому або по родовому переданні, або в наслідок навчання. Жрець міг заставити дух певними діями та замовляннями виконувати його волю, тому що в цих словах закладена певна сила, що може підкорювати надприроднє. Дуже часто маг виступав також і «кур’єром» що переносив послання від духа чи то божества до людей. Він спілкувався з нижчими духами та елемента лями заради ознайомлення з певним питанням чи вирішення проблеми.
Пізніше з розвитком людини як такої надприродні можливості, чаклунство стали ділити. Наприклад в античності були три відомі два офіційні види магічного мистецтва: теургія та гностицизм.
Теургія (дв.-грец. Θεουργία, з θεός «бог, божество» + ὄργια «обряд, священнодійство, жертвопринесення») — напрям езотеричного християнства, «магічне мистецтво» досягнення богоподібного стану, що здійснюється за допомогою інвокаціі або евокаціі одного або декількох богів, з метою возз'єднання з Божественним, досягнення гнозису і піднесення теургії. Також, теургія — це «мистецтво» впливати на божества, духів, демонів за допомогою певних церемоній. У Середні віки, і потім в Новий час була розроблена теорія і практика езотеричної християнської теургії. Найбільшого поширення теорія і практика християнської теургії отримала серед розенкрейцерів і згодом остаточно оформлена в цілісну систему Мартінесом де Паскуаллі як центральна доктрина його Ордена Вибраних Коенів. У наші дні активно заохочують своїх адептів до практики езотеричної теургії різні Ордена мартіністів. Тут прослідковується збереження тенденції «посередника», який виконує певні обряди і ритуальні дії що направлені на спілкування з вищими сутностями.
Гностицизм.Твори гностиків дійшли до нас головним чином у вигляді окремих цитат, наведених у творах християнських богословів, які боролися з гностицизмом. За традицією перший гностик — Симон Волхв з Самарії, згаданий в Діяннях апостольських. Найвищого розвитку гностичні тенденції досягають у II столітті. Крім впливу юдейства і східних релігійних містерій, для гностицизму характерно засвоєння ряду ідей пізно античної філософії, головним чином платонізму і неопіфагорейства. В основі гностицизму лежить уявлення про падіння душі у нижчий, матеріальний світ, створений деміургом (трікстером) — нижчим божеством. У дуалістичній містиці гностицизму матерія розглядається як гріховний і злий початок, вороже Богові. У світі розсіяні частинки потойбічного світла, які повинні бути зібрані і повернені до своїх витоків. Відкупителем є насамперед Христос, але його заклику слідують лише «духовні» люди («пневматики»), тоді як не прийняли гностичного посвяти «душевні» люди («психіки») замість справжнього «пізнання» досягають лише «віри», а «плотські »люди (« соматики ») взагалі не виходять за межі чуттєвої сфери. Для гностицизму характерно уявлення про сфери світу і їх демонічних володарів, що перешкоджають спокуті.
Образ мага, жерця не пропадає з арени дійства і надалі. Незважаючи на часовий розвиток, соціальні відносини та статуси, роль мага завжди залишається привабливою. Знаюча людина що має певні навики, які можуть як нашкодити так і допомогти в будь-яких питаннях. Його персона завжди була потрібна в королівських замках, багатих будинках, та простим людям, тобто всім, хто потребував відповіді на питання насущні та побутові проблеми. Дуже часто така персона як маг( або відьма, тут не враховується статеві приналежності) виступали у якості вчителя, який оперує певним знанням та досвідом і здатен перфектно навчити, як себе поводити в нашому світі. Також цей посередник між духами та людьми часто займає роль лікаря, цілителя, як людей так і тварин.
Самою інтересною стороною магії і самою небезпечною залишається церемоніальна магія. Церемоніальна магія, також відома як Вища магія, що є широким терміном, використовуваним в контексті Герметизму або Західного езотеризму для опису різних тривалих, ретельно продуманих і складних магічних ритуалів. Церемоніальна магія називається так з тієї причини, що включає в себе церемонії які проводяться певною особою (магом) та різноманітні необхідні магічні інструменти, покликані сприяти практиці його роботи. Церемоніальну магію можна розглядати як розширення ритуальної магії, а в більшості випадків вони є синонімами. Будучи розвиненою на основі гримуарів і таємних інструкцій Ордена Вибраних Коенів Мартінеса де Паскуаллі, Орденом мартиністів Папюса, вона була популяризована Герметичним Орденом Золотої Зорі. Церемоніальна Магія має відношення до таких шкіл філософської та окультної думки, як Каббала, Герметична каббала, Енохіанская магія, а також до різних магічних гримуарів, Таро.
Практика церемоніальні Магії вимагає використання виготовлених, а також освячених спеціально для даної мети інструментів для окремого ритуалу, або ж для ряду ритуалів. Детально самі інструменти, і ритуали їх освячення описувалися спочатку в різних середньовічних посібниках, потім у книзі «Вчення і Ритуал Вищої Магії» Еліфаса Леві, і після цього — вже у Папюса, Станісласа де Гуаїта (книга «Зміїна Книга Буття») і в інструкціях ордена Золотої Зорі С. Л. МакГрегором Мазерсом та Алістером Кроулі. У книзі «Трактат Практичної Магії» Папюса описується обладнання для магічної лабораторії, яке включає в себе жертовник, покритий тонким білим полотном, на якому повинен бути зображення Вселенського пантакля в трьох його планах: людському, природному і божественному, а також магічне увігнуте дзеркало на чорному тлі, притулені над жертовником до стіни. На жертовнику розміщуються курильниця і магічна лампа. Жертовник являє собою нове глиняне вогнище, а магічна лампа складається з семи кольорових стекол, відповідних кольорам семи планет. Для збереження різних магічних інструментів Папюс пропонує використовувати маленький ящик, покритий всередині білою матерією, встановлений по ліву сторону від вівтаря, «завжди закритий від нескромних поглядів».
Отже по короткому екскурсі прослідковується те, що магія не існувала сама по собі як неопосередковане явище, мав існувати той хто «творив магію», існувала «певна матерія» яку задіяли і пустили вдію. Так і посередник що фігурує між світом людей та вищим планом, який продукує та передає знання наступникам,і зосереджує коло себе певну «містичну ауру».
Парадокс мага (відьми), тобто посередника, являється в тому, що він (вона) дуже часто, приречений на одиноке існування, нерозуміння з боку «простих людей». Той хто оперує «більш ніж знанням» по житті йде одиноким, навіть якщо він в оточенні друзів та близьких йому людей.
До самих відомих магів та містиків належать: Алістер Кроулі, С. Л. МакГрегорор Мазерс, Папюс (Жерар Анкосс), Еліфас Леві, Агриппа, Карлос Кастанеда, О.П. Блаватська, Джон Ді, Маффео Пуансо, Емануель Сведенборг.
Щодо анімізму, варто зазначити що слово anima — з грецької перекладається як «душа», дух. Тобто віра в духовне начало, що перебуває у всій природі. Анімізм прийнято вважати зародком релігії, як такої. Також свою роль він відіграє у магічній обрядовості та теоретиці.
Фетешизм- релігійне поклоніння матеріальним предметам -фетишам, яким приписуються надприродні властивості. Фетишем міг стати будь-який предмет, який якось вразив уяву людини: камінь незвичної форми, шматок дерева, частини тіла. Пізніше з'явилися виготовлені з каменю, кістки, дерева, металу фігурки. Нерідко фетишем опинявся випадково обраний предмет. І якщо його власнику супроводжувала удача, значить, фетиш має магічну силу. В іншому випадку його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а іноді і карати фетиші. Фетишем також являється амулет-оберіг. Амулетом служить предмет, якому приписуються магічні властивості відвертати від людини нещастя і приносити успіх. Амулет-оберіг мав оберігати свого власника. Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з шанованою гори, шматочок священного дерева або зображення шанованого тварини. Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуюванням на тілі.Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів світу культом предків. Їх зображення стають фетишами, яким поклоняються. Іноді це ідоли — людиноподібні фігурки з дерева, каменю, глини, а іноді предка зображує спеціальний знак.
Магія у древніх людей постає як символічне дійство, що направлене на досягнення певних цілей надприроднім шляхом. Загалом в поганських релігіях, коли посередник, маг, шаман, жрець з`являється зі своєю опосередкованою дією, між богами та людиною, тоді вже стають помітними відблиски магії, котрі в подальшому своєму розвитку набувають широких масштабів. Магія, як одна з форм первісних вірувань з'являється на зорі існування людства. Сприйняття її у відриві від інших первісних вірувань неможливо — всі вони були тісно пов'язані між собою.
Якщо дотримуватися теорії про магічний («симпатичний» по Фрезеру) значенні наскального живопису (як це трактується багатьма істориками релігії, наприклад С. А. Токаревим або М. Еліаде), час появи магії можна віднести до періоду Верхнього палеоліту .
У ранніх формах соціуму магія ще не була відокремлена від інших вірувань, так само як ще не існує спеціальних «посад» мага, шамана або жерця. Кожен член племені, в міру необхідності і свого розуміння займається власною магічною практикою: просить духів або тварина-тотем про допомогу на полюванні, поклоняється предметам, що приносить успіх і. Найважливіше значення мали групові дії, необхідні всьому племені, в першу чергу пов'язані з обрядами переходу (пологи, ініціація, весілля, похорон) і полюванням. Розвиток культури та виділення особливої соціокультурної ролі служителів культу (шаманів, жерців і чаклунів) поступово призводять до перетворення магії із загальнодоступних практик в «елітарну дисципліну» — що, однак, не заважає збереженню величезної кількості простих народних магічних обрядів, доступних будь-якій людині.
Це розділення вельми умовно, і часто різниця між шаманом, чаклуном і знахарем досить умовна. Розвиток жрецтва, в свою чергу, тісно пов'язано з розвитком політеїзму, формуванням культів окремих божеств.
У політеїстичний період, з відходом шаманізму, магічні практики стають одним з основних занять жрецтва. З розвитком у дикаря з`являється все більше бажання пізнавати, він не задоволений своїм положенням, усвідомленням надприродніх сил. Він починає перевіряти, хоче доказів своєї віри. Але попри це, у «суспільстві» дикаря, є людина, якій всі довіряють за її розум та досвід. Відповідно певні навики та досвід цю людину виводять на перший план. Жерці на цьому початковому етапі стараються створити власний «соціальний прошарок», до якого допускаються тільки очищенні, котрі пройшли певний вид випробовувань, котрі в свою чергу дозволяють людині бути ближчою до божества. Сюди зокрема відноситься піст, омивання, різноманітні специфічні ритуальні приготування, побиття, вимучування організму. Не даючи собі звіту про моральну сторону життя, маг, на цій сходинці розвитку дивиться на свої знання як на роботу, просте ремесло, що дає можливість для існування. Наприклад, щоб стати шаманом людина мала бути наділена певними ознаками. Самі ж шамани говорять, що всередині людини має бути певне, особливе покликання, яке відчувається і випливає в життєвій практиці. Це повинен бути особливий психічний тип особистості, закритий, подекуди агресивний, відлюдькуватий,і також людина має бути добре фізично підготовленою та спритною. Спочатку побутував міф, що тільки людина з фізичними вадами може стати «посередником» тобто чаклуном, тому що вона нібито обділена в світі фізичному, а на ментальному та астральному плані у неї дуже високі переваги перед простими смертними. Згодом цей міф був розвіяним.
Маг заклинає божество за допомогою таємничих заклинань, слів які відомі йому або по родовому переданні, або в наслідок навчання. Жрець міг заставити дух певними діями та замовляннями виконувати його волю, тому що в цих словах закладена певна сила, що може підкорювати надприроднє. Дуже часто маг виступав також і «кур’єром» що переносив послання від духа чи то божества до людей. Він спілкувався з нижчими духами та елемента лями заради ознайомлення з певним питанням чи вирішення проблеми.
Пізніше з розвитком людини як такої надприродні можливості, чаклунство стали ділити. Наприклад в античності були три відомі два офіційні види магічного мистецтва: теургія та гностицизм.
Теургія (дв.-грец. Θεουργία, з θεός «бог, божество» + ὄργια «обряд, священнодійство, жертвопринесення») — напрям езотеричного християнства, «магічне мистецтво» досягнення богоподібного стану, що здійснюється за допомогою інвокаціі або евокаціі одного або декількох богів, з метою возз'єднання з Божественним, досягнення гнозису і піднесення теургії. Також, теургія — це «мистецтво» впливати на божества, духів, демонів за допомогою певних церемоній. У Середні віки, і потім в Новий час була розроблена теорія і практика езотеричної християнської теургії. Найбільшого поширення теорія і практика християнської теургії отримала серед розенкрейцерів і згодом остаточно оформлена в цілісну систему Мартінесом де Паскуаллі як центральна доктрина його Ордена Вибраних Коенів. У наші дні активно заохочують своїх адептів до практики езотеричної теургії різні Ордена мартіністів. Тут прослідковується збереження тенденції «посередника», який виконує певні обряди і ритуальні дії що направлені на спілкування з вищими сутностями.
Гностицизм.Твори гностиків дійшли до нас головним чином у вигляді окремих цитат, наведених у творах християнських богословів, які боролися з гностицизмом. За традицією перший гностик — Симон Волхв з Самарії, згаданий в Діяннях апостольських. Найвищого розвитку гностичні тенденції досягають у II столітті. Крім впливу юдейства і східних релігійних містерій, для гностицизму характерно засвоєння ряду ідей пізно античної філософії, головним чином платонізму і неопіфагорейства. В основі гностицизму лежить уявлення про падіння душі у нижчий, матеріальний світ, створений деміургом (трікстером) — нижчим божеством. У дуалістичній містиці гностицизму матерія розглядається як гріховний і злий початок, вороже Богові. У світі розсіяні частинки потойбічного світла, які повинні бути зібрані і повернені до своїх витоків. Відкупителем є насамперед Христос, але його заклику слідують лише «духовні» люди («пневматики»), тоді як не прийняли гностичного посвяти «душевні» люди («психіки») замість справжнього «пізнання» досягають лише «віри», а «плотські »люди (« соматики ») взагалі не виходять за межі чуттєвої сфери. Для гностицизму характерно уявлення про сфери світу і їх демонічних володарів, що перешкоджають спокуті.
Образ мага, жерця не пропадає з арени дійства і надалі. Незважаючи на часовий розвиток, соціальні відносини та статуси, роль мага завжди залишається привабливою. Знаюча людина що має певні навики, які можуть як нашкодити так і допомогти в будь-яких питаннях. Його персона завжди була потрібна в королівських замках, багатих будинках, та простим людям, тобто всім, хто потребував відповіді на питання насущні та побутові проблеми. Дуже часто така персона як маг( або відьма, тут не враховується статеві приналежності) виступали у якості вчителя, який оперує певним знанням та досвідом і здатен перфектно навчити, як себе поводити в нашому світі. Також цей посередник між духами та людьми часто займає роль лікаря, цілителя, як людей так і тварин.
Самою інтересною стороною магії і самою небезпечною залишається церемоніальна магія. Церемоніальна магія, також відома як Вища магія, що є широким терміном, використовуваним в контексті Герметизму або Західного езотеризму для опису різних тривалих, ретельно продуманих і складних магічних ритуалів. Церемоніальна магія називається так з тієї причини, що включає в себе церемонії які проводяться певною особою (магом) та різноманітні необхідні магічні інструменти, покликані сприяти практиці його роботи. Церемоніальну магію можна розглядати як розширення ритуальної магії, а в більшості випадків вони є синонімами. Будучи розвиненою на основі гримуарів і таємних інструкцій Ордена Вибраних Коенів Мартінеса де Паскуаллі, Орденом мартиністів Папюса, вона була популяризована Герметичним Орденом Золотої Зорі. Церемоніальна Магія має відношення до таких шкіл філософської та окультної думки, як Каббала, Герметична каббала, Енохіанская магія, а також до різних магічних гримуарів, Таро.
Практика церемоніальні Магії вимагає використання виготовлених, а також освячених спеціально для даної мети інструментів для окремого ритуалу, або ж для ряду ритуалів. Детально самі інструменти, і ритуали їх освячення описувалися спочатку в різних середньовічних посібниках, потім у книзі «Вчення і Ритуал Вищої Магії» Еліфаса Леві, і після цього — вже у Папюса, Станісласа де Гуаїта (книга «Зміїна Книга Буття») і в інструкціях ордена Золотої Зорі С. Л. МакГрегором Мазерсом та Алістером Кроулі. У книзі «Трактат Практичної Магії» Папюса описується обладнання для магічної лабораторії, яке включає в себе жертовник, покритий тонким білим полотном, на якому повинен бути зображення Вселенського пантакля в трьох його планах: людському, природному і божественному, а також магічне увігнуте дзеркало на чорному тлі, притулені над жертовником до стіни. На жертовнику розміщуються курильниця і магічна лампа. Жертовник являє собою нове глиняне вогнище, а магічна лампа складається з семи кольорових стекол, відповідних кольорам семи планет. Для збереження різних магічних інструментів Папюс пропонує використовувати маленький ящик, покритий всередині білою матерією, встановлений по ліву сторону від вівтаря, «завжди закритий від нескромних поглядів».
Отже по короткому екскурсі прослідковується те, що магія не існувала сама по собі як неопосередковане явище, мав існувати той хто «творив магію», існувала «певна матерія» яку задіяли і пустили вдію. Так і посередник що фігурує між світом людей та вищим планом, який продукує та передає знання наступникам,і зосереджує коло себе певну «містичну ауру».
Парадокс мага (відьми), тобто посередника, являється в тому, що він (вона) дуже часто, приречений на одиноке існування, нерозуміння з боку «простих людей». Той хто оперує «більш ніж знанням» по житті йде одиноким, навіть якщо він в оточенні друзів та близьких йому людей.
До самих відомих магів та містиків належать: Алістер Кроулі, С. Л. МакГрегорор Мазерс, Папюс (Жерар Анкосс), Еліфас Леві, Агриппа, Карлос Кастанеда, О.П. Блаватська, Джон Ді, Маффео Пуансо, Емануель Сведенборг.
0 коментарів