Сутність містичного осягнення світу

Спочатку містикою (від грец. mystikos – таємничий) називалися сакральні релігійні практики, метою яких було досягнення екстатичного досвіду одкровень за  допомогою безпосереднього спілкування надчуттєвого з божественним початком всіє світобудови і з самим Богом істинним. Також містикою називалися релігійно-філософські вчення, які виправдовують і осмислюють містичні практики. Здебільшого містичні практики вийшли з архаїчних  культів, використання яких мало своєю метою розчинення в момент ритуального дійства кордону, між психологічно замкнутим світом окремо взятої людини і сакральним світом покровителів богів і духів предків (сутностей).
Естафету містичних практик перехопили різні медитативні практики, в яких людина могла стикнутися в екстатичному переживанні з Абсолютом. Мета, результат і кульмінаційний момент сакрального діалогу людини з Богом, наприклад, в християнському містицизмі, розуміється як одкровення згори, споглядання істини і надчуттєве осяяння душі милістю Божою.
Такі переживання складають суть містичного досвіду внутрішнього зіткнення з таїнствами всесвіту. У цьому сенсі містиком слід називати людину, яка прагне перебувати в стані одкровення якомога більше і чим частіше, практично щодня, використовуючи магічні практики.
Містичним явищем слід називати будь-яку подію, явище чи феномен, через сприйняття якого людина занурюється в містичний досвід одкровення і споглядання вищого плану буття.
Практично в будь-якій релігійно-філософській культурі за містицизмом залишався пріоритет в адекватному осягненні Абсолюту.
Аналогічний статус Каббали в іудаїзмі та альтернативного схоластичному Каламу ісламського суфізму (“дріб’язкові суперечки про богословські або юридичні тонкощі потрібно замінити великим почуттям спрямованості до Бога” – Абу Хамід ал-Газалі).
Центр тяжіння в містицизмі доводиться аж ніяк не на філософські концептуально-теоретичні дослідження, а на спеціальну містичну практику, що має на меті безпосереднє відображення істини в акті осяяння і одкровення.
Акт екзальтовано-екстатичного одкровення переживається містиком і супроводжується зміненими екстраординарними станами свідомості: глибоким гіпнотичним трансом, спілкуванням з якими-небудь сутностями у видіннях, промовляння слів на неіснуючих мовах (глоссолалія), галюцинаціями, появою стигматів і т.п.
Містик прагне почути голос Божий, тому містична практика передбачає оволодіння спеціальними психотехнічними прийомами і засобами свідомого введення себе у відповідний стан.
Центральним сенсом всіх методів цього ряду виступає придушення особистісного свідомості заради звільнення шляху для слова Божого, бо в момент одкровення устами містика буде говорити сам Бог: «в посудині не може бути відразу двох напоїв: якщо потрібно наповнити його вином, треба спершу вилити воду» ( Мейстер Екхарт).
Містицизм породив безліч творів мистецтва в поезії, музиці, літературі та живописі.
Містичний досвід- суб’ективний життєвий досвід зустрічей з вищою реальністю, почуття присутності безмежної таємниці в житті людини, відчуття залежності від божественної сили, або від невидимого порядку речей, почуття провини і страху перед божим судом або внутрішнє умиротворення в надії на божественне всепрощення.
Вченість і наукова освіта не є неодмінними умовами для розкриття цього ”вищого почуття”. Воно може розкритися і у простої людини точно так само, як у високовченого. Те, що нині іменується часто “єдиноістинною” наукою, може бути скоріш перешкодою, ніж допомогою до досягнення цієї мети. Бо ця наука дуже часто вважає “дійсним” лише те, що доступно звичайним почуттям. І тому, хоч які величезні її заслуги в області пізнання цієї дійсності, але поряд з цим вона, крім свого бажання, створює безліч забобонів, які закривають доступ до вищих реальностей.
Вище, до чого людина може звернути свій погляд, віра іменує “божественним”. І вона повинна своє вище призначення як-небудь пов’язати з цим божественним. Тому і вища мудрість, яка розкриває людині своє єство, а тим самим і його призначення, може бути названа ”божественної мудрістю”. Бо людина є істота мисляча. І вона може знайти свій шлях пізнання лише тоді, коли вона виходить з мислення. Коли  розуму дається картина вищих світів, вона не залишається для нього безплідною навіть у тому випадку, якщо спочатку це лише розповідь про вищі факти, споглядання яких ще не доступно людскому  зору. Бо думки, які даються людині, самі по собі представляють силу, яка продовжує діяти в її уявному світі. Ця сила буде діяти в людському створінні, вона пробудить дрімаючі задатки. Той, хто думає, що абсолютно зайве віддаватися спогляданню подібної уявної картини, помиляється. Бо він дивиться на думку, як на щось, позбавлене суті, абстрактне. Але думка є жива сила, хто має духовне знання. Багато релігійних і містичних традиції розглядають релігійний досвід як дійсні зустрічі з Богом або богами, або дійсний контакт з іншими реальностями , інша точка зору полягає в тому, що релігійний досвід є функцією людського мозку і піддається науковому вивченню.
У різних релігійних традиціях існує безліч назв і описів релігійного досвіду:, вона є безпосереднім вираженням того, що споглядаємо в дусі, так у тому, кому вона повідомляється, вона діє як зародок, що породжує із себе плід пізнання:
– Подолання обмеженості власного буття і злиття з Божественним світлом.
– Повне роз’єднання зі світом.
– Звільнення від оков карми.
– Осягнення істинної природи людини.
– Єднання з Абсолютом.
– Осягнення внутрішнього єства.
– Блаженне переживання справжньої внутрішньої суті.
– Зняття соціальних заборон і повернення в природний стан.
Визначення та характеристики містичного досвіду:
– Невимовність. Найкращий критерій для розпізнавання містичних станів свідомості – неможливість з боку переживання їх, підібрати слова для їх опису через відсутність слів, здатних повною мірою виразити сутність цього роду переживань.
– Інтуїтивність. Містичний стан переживається особливою формою пізнання. За допомогою цих станів людина проникає в глибину істин, закриту для раціонального, вона стає осяянням, моментами внутрішнього прояснення, незмірно важливими для того, хто їх пережив, і над чиїм життям влада їх залишається непорушною до кінця.
– Короткочасність . За рідкісними винятками, вони тривають від півгодини до двох годин, після чого зникають, поступившись місцем повсякденної свідомості. Після їх зникнення важко відтворити в пам’яті їх властивості, проте коли вони знову відвідують людину, вона дізнається про них .
– Бездіяльність волі . Хоча містичні стани можна викликати довільно, наприклад, зосередженням уваги, ритмічними рухами тіла або іншим яким-небудь способом, як тільки стан свідомості набув характерних для даного переживання ознак, містик починає відчувати свою волю як би паралізованою або навіть знаходиться у владі якоїсь вищої сили .
 Звіти про містичні переживання можна розділити на кілька категорій:
а)непідготовлене-чуттєве, б) підготовлене-чуттєве, в) підготовлене-трансцендентне.
Непідготовлене-чуттєве відноситься до явища, яке виникає у людини, що нерегулярно займається медитацією, молитвами або іншими вправами, націленими на досягнення релігійного досвіду. Інша риса містичного досвіду - його фундаментальність. Вона виражається в «граничній турботі» про сенс Самого-Буття, як назвав це явище Пауль Тілліх. Наприклад, споглядання сцен повсякденного життя в дзен-буддизмі або картин природи деякими поетами та художниками містичні не тільки тому, що вони не звичайні або непояснені, але тому що вони мають відношення до цієї граничної глибин і існування різних соціальних шарів. Містичний стан, про який вони говорять, є переживання інтенсивних афективних, перцептивних і когнітивних феноменів, які, мабуть, є розширенням подібних психологічних процесів.
Істинний містицизм - це «органічний життєвий процес, щось таке, чим дійсно зайнято все Я, а не те, про що просто осмислюється раціонально.